Впровадження інтерактивних методів навчання на уроках читання

Доповідь на методичному об’єднанні

учителів початкових класів

Інтерактивне навчання — це специфічна форма організації діяльності, що має на меті створити комфортні умови навчання, за яких кожний учень відчуває свою успішність, інтелектуальну спромож­ність,

Інтерактивне навчання — це певний різновид активного навчання, що має свої закономірності та особливості. Навчальний процес завдяки таким технологіям відбувається за умов постійної, актив­ної взаємодії всіх учнів. Це співнавчання, взаємонавчання, коли учень і вчитель є рівноправними, рівнозначними суб'єктами уроку.

Інтерактивні технології потребують певної зміни у житті всього класу, а також значної кіль­кості часу для підготовки як учнів, так і педагога. Починати необхідно з поступового використання технологій — і вчителеві, й учням до них слід звикнути. Спочатку з учнями проводиться особли­ве організаційне заняття і із ними розробляються правила роботи у класі. Діти налаштовуються на сумлінну підготовку до інтерактивних занять. Спо­чатку використовують прості інтерактивні техноло­гії: роботу в парах; роботу в малих групах; «моз­ковий штурм» тощо.

Для ефективного застосування інтерактивних технологій, зокрема, для того щоб охопити весь необхідний обсяг матеріалу й глибоко його вивчи­ти, педагог повинен старанно планувати свою робо­ту: дати завдання учням для попередньої підготов­ки — прочитати, продумати, виконати самостійні підготовчі завдання. Організована таким чином робота над сприйманням художнього тексту сприяє поліпшенню навичок читання, викликає інтерес до цієї діяльності. Водночас в учнів розвивають­ся морально-естетичні відчуття, творчі здібності. Адже навчання молодшого школяра має бути ціка­вим, радісним і одночасно забезпечувати глибоке засвоєння програмного матеріалу.

Використання інтерактивних методів навчання сприяє фаховому зростанню самого вчителя. Варто зробити перший крок, і після декількох старанно підготовлених уроків учитель зможе відчути, як змінилося ставлення учнів до нього, сама атмо­сфера в класі, що додатково стимулюватиме роботу з інтерактивними технологіями.

Навчання української мови має бути передусім націлене на відродження й подаль­ший розвиток української мови на всьому теремі України, формування мовної особистості як гаранта забезпечення й подальшого розвитку національної культури й державності.

Виконати поставлене завдання можливо лише за умов реалізації всіх змістових напрямів шкіль­ного курсу рідної мови — комунікативного, мово­знавчого, культурологічного. У сучасній науково-методичній літературі знаходимо різноманітні тех­нології навчання, відповідні методи й прийоми, використовуючи які, учитель досягатиме високого рівня якості уроків, продуктивного використання навчального часу, перетворення класу на справжню педагогічну майстерню.

Особливості впровадження інформаційно-ціннісного підходу в навчанні дітей читання з метою розвитку мовленнєвої діяльності (за технологією О. М. Кушніра)

Технологія О. М. Кушніра відрізняється від інших методик своєю системністю, відтворюваністю, стійкістю результатів. Уже стало звичним, що методика виникає в результаті узагальнення досвіду або винаходу нового способу представлення знань; проектується, зважаючи на конкретні умови та орієнтуючись на заданий, а не на передбачений результат; завжди є простою у своєму ключовому рішенні; розуміння ключового рішення відкриває сенс всього іншого. З технології не вилучиш части­ни, там не може і не повинне бути зайвого.

Найважливішим аспектом концепції є орієнта­ція на послідовне позбавлення хронічних проблем освіти за допомогою пошуку нових рішень за ме­жами методології навчання та виховання, що нині діє. Пропонована технологія навчання та вдоско­налення читання і розвитку мовленнєвої діяльності передбачає однозначне подолання одвічної пробле­ми читання, що незважаючи на зусилля багатьох колективів, залишається невичерпною.

У сучасних умовах ще актуальніше заявляє про себе проблема безперервної освіти та самоос­віти. Значною мірою ефективність самоосвіти, як і освіти в цілому, опосередкована розвитком нави­чок читання, оскільки книга, як і раніше, є однією з основних форм передачі людського досвіду, обмі­ну інформацією. Однак рівень розвитку навичок читання у масового читача залишається низьким, більшість людей читають зі швидкістю, що не пере­вищує 150-200 слів на хвилину.

Спостереження за процесом поширення швидкочитання як певної супернавички виявляють недо­статність такого технічного підходу до проблеми читання. Розвинена навичка, супернавичка — це далеко не все. Вочевидь, читання необхідно роз­глядати як складову частину способу життя, особистісного портрета, індивідуального стилю — як найважливіший елемент життєдіяльності в цілому. Слід зазначити, що саме про це здогадуються сьо­годні провідні розробники проблем швидкочитання, хоча, як і раніше, залишаються на «діяльніших» позиціях — розвивають «читальні м'язи». Але спра­ва в ціннісних константах особистості — найбільш консервативних особистіших утвореннях.

Тому принципово важливо обумовити, що йти­меться про читання як феномен людського життя, починаючи від ціннісних аспектів — місця цього феномена в ієрархії ставлення людини до світу і свого життя, і — завершуючи його технічними аспектами — уміннями та навичками, інструмента­рієм та книгою, навіть якщо цій людині виповни­лося тільки п'ять або шість років. У нашій позиції будь-яке особливе, спеціальне, підготовче, «дитяче» читання відсутнє зовсім.

Основа читання закладається в родині й почат­ковій школі. Аналіз розвитку читання у молодших школярів у контексті особливостей соціальної ситуації розвитку кожної дитини виявляє, що зна­чною мірою воно залежить від часу, що приділяють дитині в сім'ї рідні, від кількості книг удома, від того, чи часто читають у сім'ї самі дорослі.

Незалежно від методичної правильності домаш­ніх способів навчання, саме домашнє навчання або вплив у будь-якій формі визначають появу читача.

Чим довшим є період опанування техніки читання, тим довше учні зайняті безпредметною діяльністю, опосередкованою тимчасовими, ситуа­тивними мотивами: для оцінювання, тренування, за регламентом, для вчителя, і аж ніяк не заради інформації, укладеної в тексті.

Легко спостерігаємо той факт, що дитина, яка зосередилася на техніці читання, губить смислову нитку оповідання, чуттєвий фон змісту й виконує, таким чином, механічну роботу. Цілісність сприй­няття тексту забезпечується лише після багаторазо­вого прочитання (від п'яти до п'ятнадцяти разів), у результаті чого тепер утрачається актуальність змісту, і читання залишається неповноцінним із точки зору його пізнавально-комунікативної функ­ції. Затягнутість періоду роботи над навичкою — одна з причин поганого читання і нелюбові до читання.

Розуміння опанування читання як пізнаваль­ної та комунікативної діяльності означає пере­гляд пріоритетних навчальних завдань. Такими є, на нашу думку, розвиток ефективного вилучення-сприйняття інформації й формування ставлення до неї, що ставить у центр проблеми суб'єкта навчан­ня — особистість учня з потребами, інтересами, переживаннями в широкому контексті життєді­яльності, далеко за межами мовленнєвих функцій і навчальної діяльності.

У цих умовах змістом і предметом уроку вияв­ляються зміст тексту і його виховний, розвивальний потенціал, а функцією — активне сприйняття інформації у всьому різноманітті фактів, мовленнє­вих засобів і спричинених ними переживань.

Таким чином ми, формулюючи собі завдання навчання, відмовляємося від пріоритету власне навчання на уроці, залишаючи здійснення діяль­ності читання в розвиненому її розумінні, тобто застосовуючи ціннісні аспекти, мотивацію.

Дуже важливо, розглядаючи проблему виховання читача, бачити її в природному контексті життя. І саме в такому — складному, але зрозумілому вигляді розглядати стосовно шкільного навчання навіть на самих ранніх етапах. Лише повнота жит­тєвих зв'язків і взаємин може виховувати повноцін­ну особистість, а читання, як будь-який феномен людського життя, має ввійти у зміст життя дитини теж у повноцінному вигляді, а не як його «етап­ний» сурогат — відтворення звукового образу слова з графічної моделі.

Для дорослого читання рідко є самостійною діяльністю. Майже завжди це дія, що спрямована на досягнення певної мети, або операція — спосіб досягнення тієї чи іншої мети.

Розвиток навичок читання сприяє тому, що читання все більше перетворюється на один з багатьох  інструментів людського пізнання.