Про мене

Людська доля, людське життя... Воно, наче безмежний Всесвіт, у якому так багато зірок. І десь серед них є твоя. Ідеш по життєвій дорозі, споглядаючи, чи не потьмяніла, бо ти - учитель, ти - взірець.

Біжить невпинна течія життя,
Є тихі плеса, є гірські потоки...
Як передати сенс цього буття?
Лиш у поезії можливості широкі.

Вересневий ранок, рік 63 - й.
Кличе дзвоник дзвінко діток на урок.
А в сім'ї Сеньків донечка з'явилась.
Додалось відразу радості й турбот.

Таким же вереснем ясним
У пору пречудову,
/ А був це 70 - й рік/,
Дзвінок покликав в школу.

Роки шкільні пройшли, мов мить,
/ Той час для мене дорогий/.
А в році вже 78 — ім
Був перший вечір випускний.

Старання вчителів були не марні,
Бо мала до навчання хист.
І разом із свідоцтвом про освіту
Мені вручили ще й похвальний лист.

А далі - вже життя студентське,
До педучилища вступила я.
У знаменитім Корсуні на Росі
Пройшла чудова юності пора.

Викладачам я вдячна щиро
За їх вимогливість, повчання.
Диплом з відзнакою, що маю, -
Це результат мого навчання.

Та щоб у ногу з часом йти –
Освіту вищу мати,
Ще в Уманський педінститут
Мені довелося вступати.

Роки навчання промайнули,
Мов жнива на полі.
І ось вже 32 - й рік
Я в Городецькій школі.

Учу, виховую дітей
І долі не картаю:
Приємно бачити мені,
Як зміна підростає.


   Вчительська доля - це радість і смуток,
   Будні і свята, думки політ.
   Вчительська доля — це доля діток.
   Яких, мов пташат, випускаєш у світ.
   Хай їм щастить у високому злеті,
   Успіх і радість квітне в серцях.
   Вчительська доля - всім дітям планети,
   Любов, Справедливість дає у взірцях.

Життя - це творчість, і падіння, й злети,
Де сум і радість, мрій ясних політ.
Та у простих оцих куплетах
Зумієш облетіти цілий світ.
Бо думка рветься іноді на волю: -
У чому ж бачиш ти свій сенс життя?
А відповідь знайома вже до болю —
Дитячі очі - наше майбуття.