Шляхи формування компетентності «Вчити вчитися»

Учитель – це людина, яка вирощує дві

думки там, де раніше росла одна.

Е. Хаббард

   Навчання – основна форма розвитку пізнавальної активності молодших школярів. З одного боку, під час навчального процесу школярі здобувають нові знання, які розширюють їхній світогляд, а з другого боку – у процесі активної пізнавальної діяльності розвиваються навчальні можливості учня, завдяки яким він може самостійно і творчо не лише використовувати запас знань, а й шукати нові, задовольняючи свої потреби в пізнанні. Дитині має бути зрозумілою мета завдання. І тоді вона зможе з інтересом виконувати дуже багато нецікавої, але потрібної роботи. Тому важливим етапом кожного уроку є мотивація навчальної діяльності учнів.

   Чим молодший шкільний вік, тим цікавіші слід давати завдання. Найцікавішим є те, що максимально розвиває самостійність дитини, збуджує її думку. Викладання повинно бути захоплюючим – таким є один із принципів методики сучасного уроку. Кожне заняття повинно мати пізнавальний характер і водночас захоплювати як своїм змістом, так і способом викладання. [5,с. 9]

    Ефективними є нестандартні уроки. Часто на практиці застосовую:

-  інтегровані (міжпредметні) уроки;

-  уроки - дослідження (урок-панорама ідей, урок – пошук, урок – самопізнання);

-  уроки – звіти (урок-аукціон, урок - інтерв’ю, урок-ерудит, урок-презентація);

-  уроки – мандрівки (урок-екскурсія, урок-подорож, урок-марафон);

- уроки – дискусії (урок-діалог, урок запитань і відповідей, урок-телеміст, урок – прес-конференція).

    В.О.Сухомлинський порівнював думку дитини з ніжною трояндою, що не може квітнути без сонця. І бажання вчитися – в емоційному забарвленні думки, в почутті радісної схвильованості. Без цього емоційно-естетичного струменя думка дитини не може повноцінно розвиватися, йти від наочних образів до абстрактних узагальнень. [7, с.238]

    Майбутня українська школа повинна звернути «велику увагу на формування розуму, на впорядкування розумових сил, на вироблення самого розвитку й активної думки, а не на накидання в голову учня різноманітних знань» (С. Русова). [1,с.24]. Ще Ан Амос Коменський закликав зробити працю школяра джерелом розумового задоволення і душевної радості. Навчання – це радість, а не тільки обов’язок, навчанням можна займатися із задоволення, а не просто через потребу. [2,с.12] Міцні знання – це результат наполегливої праці. Як заохотити до такої праці, виробити звичку до неї, навчити вміло долати труднощі, що виникають у процесі опанування знань? Необхідно шукати мотив радості в самому процесі навчання. Результатом навчальної діяльності, під час якої відбувається засвоєння наукових понять, перш за все, є зміна самого учня, його розвиток. Навчаючись, дитина змінює сама себе. Тепер позиція дитини – це не просто позиція учня, який відвідує школу та охайно виконує завдання учителя, але й позиція людини, яка вдосконалює сама себе, - в цьому і міститься значущість навчання. Особисте вдосконалення набуває суспільного змісту. Тут варто згадати слова В.О.Сухомлинського: «Є успіх, є бажання вчитися. Особливо важливо це на першому етапі навчання – в початковій школі, де дитина не вміє долати труднощі, де невдача приносить справжнє горе». [6, с.174] Учителеві потрібно організувати навчальну діяльність таким чином, щоб кожен відчув силу успіху, що надихає. Адже саме невдачі призводять до того, що учень починає втрачати віру в себе, в свої можливості. І педагог повинен вчасно підтримати учня, похвалити навіть за незначний крок до пізнання.

    Якщо ми хочемо залучити особистість до освітнього процесу, то зобов’язані допомогти дитині побачити в ньому свою значущість, мотиви власної діяльності. Сьогодні вже неможливо навчати традиційно: у центрі навчально-виховного процесу має бути учень. Від його творчої активності на уроці, вміння показово міркувати, обґрунтовувати свої думки, вміння спілкуватися з учителем, учнями класу залежить успіх у свідомому опануванні шкільної програми. Найбільш ефективною на сучасному етапі освіти є активна модель навчання. Цей тип навчання передбачає застосування методів, що стимулюють пізнавальну активність і самостійність учнів. Тут уже учень вступає в діалог з учителем, виконує певні творчі завдання і є «суб’єктом» навчання. [3, с.11].

Взаємозв'язок діяльності учителя й учнів

на різних етапах уроку                   

(з досвіду роботи)

Етапи уроку	Діяльність вчителя	Діяльність учня	Активні методи навчання
1. Мотивація навчально - пізнавальної діяльності.	Мотивація до діяльності. Створення проблемної ситуації. Складання плану діяльності.	Усвідомлення завдань уроку. Очікувані результати.	«Мозкова атака», «Незакінчене речення» «Мікрофон», Робота в парах, малих групах. Асоціативний кущ.
2. Вивчення нового матеріалу	Організація форм і видів діяльності (індивідуальна, парна, групова, пошукова, творча, усна, писемна, дидактична гра)	Читання. Словникова робота. Практична робота. Самостійна робота.	«1-2-4-всі разом», «Коло ідей», «Акваріум», «Карусель», «Метод «ПРЕС», «Дошка запитань», «Метод проектів».
3. Засвоєння та формування знань, умінь і навичок.	Організація форм і видів діяльності (індивідуальна, парна, групова, творча, репродуктивна, усна, писемна). Коригування діяльності учнів.	Самоперевірка. Взаємоперевірка. Корекція діяльності. Тренувальні вправи. Самостійна робота. Вибір способу вирішення проблем.	Робота в парах. Робота в групах. Метод проектів. Рольова гра. Дерево рішень. Моделювання. «Громадські слухання».
4. Рефлексія.	Вираження позитивного ставлення до діяльності учнів. Робота над помилками. Контроль результатів. Оцінювання. Обговорення реалізації плану уроку.	Самоконтроль. Самоаналіз. Взаємоперевірка. Оформлення результатів. Осмислення причин недоліків. Аналіз очікуваних результатів.	Ток – шоу, «Незакінчене речення», «Метод «ПРЕС», «Мікрофон», «Займи позицію» «Крісло автора».

     Основні методи навчання – це різноманітні творчі та проблемні завдання, проблемні ситуації, самостійна робота, запитання від учителя до учня і навпаки. Слід пам’ятати, що діти вчаться ефективно за умов:

-                якщо є мотивація до навчання;

-                якщо використовуються методи, що відповідають різним стилям і способам навчання;

-                якщо досягають успіхів;

-                якщо створено приязне комфортне середовище;

-                якщо є можливість застосувати їхні знання і вміння;

-                якщо володіють відчуттям контролю над процесом навчання;

-                якщо є можливість випробовувати нові знання на практиці та використати знання;

-                якщо повністю залучаються у процес навчання;

-                якщо можуть побачити використання набутих знань та вмінь на практиці.

     Головними особливостями інноваційної педагогічної діяльності є особистісний, творчий підхід, дослідно-експериментальний характер, стійка мотивованість на пошук нового в організації навчально-виховного процесу.

     Нові завдання шкільної освіти в Україні, що спрямовані на гуманізацію та демократизацію всього навчально-виховного процесу в школі, визначають нові пріоритети навчання і виховання, потребують формування ініціативної особистості, здатної до раціональної творчої праці.

     Початкова школа – фундамент шкільного навчання, адже саме тут закладається основа для формування особистості майбутнього громадянина, умови для розвитку інтелекту і творчих якостей особистості, підготовки до життя у відкритому суспільстві, самостійної взаємодії зі світом. Школа – це життєвий простір дитини, тут вона не готується до життя, а живе.

Література:

1. Бібік Н.М. Компетентнісний підхід: рефлексивний аналіз застосування// Бібліотека з освітньої політики/ Під заг. ред.  О.В.Овчарук. – К.: «К.І.С.». 2004.

2.Єрмаков І.Г., Пузіков Д.О. Розвивати життєву компетентність // Шкільний світ. – 2005. - №37.

3. Інтерактивні технології навчання: Методичний посібник. – О.І.Пометун та ін. – Умань, 2003.

4. Компетентнісний підхід в освіті. – Х.: ХОНМІБО, 2005.

5. Савченко О.Я. Сучасний урок у початкових класах. – К.: Магістр – S, 2007.

6. Сухомлинський В.О. Вибрані твори. В 5-ти т. Т.3. – К., «Рад. Школа», 1977.

7. Сухомлинський В.О. Вибрані твори. В 5-ти т. Т.4. – К., «Рад. Школа», 1977.

 Порощук Валентина Павлівна, вчитель початкових класів, спеціаліст вищої категорії, вчитель-методист Городецької ЗОШ І-ІІІ ст. Уманського району

Публікація